Марко Терен: про «Смачну абетку», дитячі поезії та віршування як спосіб бачення світу
Харківська поетка Марко Терен передусім відома як авторка кількох поетичних збірок ліричних віршів для дорослих. Але днями у видавництві «АССА» вийшла перша дитяча книга письменниці — «Смачна абетка». Поговоримо з Марко Терен про те, що спонукало її до написання дитячих віршів, які страви вона любить готувати та від чого її рятує поезія.
— Коли ти почала писати дитячі вірші? Ти пишеш їх для всіх чи передусім для своїх двох доньок?
— Власне дитячі почала писати в 2006-2007 роках, коли народився мій молодший брат Назар. Я набагато старша од нього, часто лишалася з ним нянькувати, отже, щоб розважити малого, почала вигадувати віршики, пісеньки, примовки. Потім, коли почала працювати з малятами, в процесі підготовки до мовних клубів вирішила, що дуже цікаво мати власний унікальний контент і теж писала дитячі віршовані цікавинки. Всім це подобалося.
Звісно, найбільша кількість історій, казок та віршів у мене почала народжуватися з появою власних донечок.
— Як у тебе виникла ідея книги «Смачна абетка», де кожен віршик розповідає про приготування якоїсь страви?
— Одного разу ми готували щось на кухні зі старшою донечкою, і вона попросила, щоб я тут і зараз вигадала вірш про цю страву. Я зробила це. Записала декілька «кулінарних» віршиків, і, якось забулося. А потім, коли вже народилася менша донька, і я читала їй абетку, подумала: чудово було б написати свою. Якось так воно й пішло — про страви та рецепти, сама не знаю, чому. Певно, вмовляла дітей їсти, коли вони не хотіли, й весь час щось віршувала на цю тему. Потім Ольга Черемська запросила мене вести дитячу локацію на 30-річчі Харківського літературного музею. А з чим я піду, питаю. А вона так і сказала: так зі своєю ж «смачною абеткою»!
Одного разу ми готували щось на кухні зі старшою донечкою, і вона попросила, щоб я тут і зараз вигадала вірш про цю страву. Я зробила це. Записала декілька «кулінарних» віршиків, і, якось забулося. А потім, коли вже народилася менша донька, і я читала їй абетку, подумала: чудово було б написати свою.
Так, з легкої руки Олі, абетка була названа смачною, а просто кулінарні вірші склалися в упорядкований рукопис. І після успішної презентації віршів — дітям дуже сподобалося, як і їхнім батькам, я почала шукати видавця. Процес був довгим, я майже зневірилася, подумала, що така тематика нікому не цікава. Але, на моє щастя, в моєму житті з’явилося видавництво «АССА», яке повірило в успіх мого задуму й взяло рукопис у роботу, оздобивши смачні вірші неймовірними ілюстраціями.
— Які страви зі «Смачної абетки» вміє готувати письменниця Марко Терен?
— Взагалі-то я вмію готувати майже все, і, коли є час та натхнення, люблю це робити. Шкода, лишень, що часто на це не вистачає часу . Тож мені легше сказати, які страви я не вмію готувати. Еклери ніколи не пробувала зробити, чебуреки, може ще фріпси. А так — запрошую на наші дитячі майстер-класи під час інтерактивних презентацій, будемо готувати разом, покажу, що вмію, може, навіть, дам скуштувати!
— Які вірші тобі важче писати – дитячі чи дорослі?
— Для мене писання віршів — приємний процес. Це не важко, це захопливо та цікаво. Єдина різниця між дитячими та дорослими — дорослі пишуться самі. Чіпляє якийсь випадковий образ, або слово, або навіть запах, і ти деякий час носиш це в собі, потім виринає одна фраза, в яку цей образ гармонійно вписується (таке полегшення «фух! нарешті слово на місці!») і ти хапаєшся за цю ниточку, тягнеш, розплутуєш клубочок.
Для мене писання віршів — приємний процес. Це не важко, це захопливо та цікаво. Єдина різниця між дитячими та дорослими — дорослі пишуться самі.
— Чи згодна ти з тим, що поети дивляться на світ інакше, ніж пересічні люди? Який він — твій світ?
— Я переконана, що на Землі навряд чи знайдеться дві людини, які бачать цей світ абсолютно однаково. Ми всі бачимо його по-своєму. Але, думаю, поети відрізняються тим, що вони всьому намагаються надати додаткових смислів, зазирнути в минуле: а що було з цим образом вчора, чому він став таким зараз, а що буде потім?
Я переконана, що на Землі навряд чи знайдеться дві людини, які бачать цей світ абсолютно однаково.
Поети люблять додумувати, можливо. Не знаючи всієї історії цілком, про предмет, явище або людину, дуже цікаво уявляти собі деталі, передісторію та можливі варіанти розвитку подій. Поети люблять уявляти. Отакий мій світ — у нього можна легко перенестися, увімкнувши фантазію, що я і роблю. Це дуже часто рятує від рутини й засмиканої, квапливої буденності, розчарувань. Головне потім не забути відшукати дорогу назад, до реальності.
Розмову вела Юлія Ілюха.
